Тулякова (Скринник) Ірина Сергіївна

Вважаю, що мій професійний шлях розпочався з перших днів навчання в коледжі. Тому що досвід, який я отримала в студентському самоврядуванні, громадській діяльності, очолюючи різні проекти, організації, соціальні та благодійні ініціативи, став базою для подальшого професійного зростання та становлення.
 

Моїм першим місцем роботи стала власна дизайн-студія, яку ми створили разом з декількома друзями з Університету ще будучи студентами. Надзвичайно корисний довід підприємницької діяльності в такому юному віці дозволив зрозуміти, що найбільше мене мотивує створення проектів, втілення в життя унікальних ідей і обов’язковою при цьому є наявність соціальної складової, місії в кожній своїй дії. Я впевнилася в тому, що бізнес, який не несе ідею, мене не мотивує, і другим був висновок, що мені потрібно отримати професійні знання з управління проектами.

Дуже скоро я залишила студію і пішла вчитися на проектного менеджера, паралельно працюючи заступником директора департаменту зв’язків з громадськістю та реклами своєї альма матер. Більше 5 років я розвивалася в сфері реклами, проектного менеджменту, працевлаштування та професійного розвитку молоді, неформальної освіти. Створила департамент з розвитку, проектну групу «SPG» та медіа команду, які очолювала та розвивала до найважливішого етапу в моєму житті - народження доньки. На момент декретної відпустки я мала за плечима більше 50 проектів та програм, тисячі учасників різних акцій та ініціатив, десятки успішних випускників, справжню команду мрії.

Переломним моментом в моїй професійній діяльності стало саме народження Вероніки та переїзд разом із родиною до Харкова. Я «витримала» в декреті близько 5 місяців і почала волонтерську діяльність, допомагаючи вимушено переміщеним особам (ВПО), які постраждали від бойових дій. В результаті через деякий час стала національним проектним менеджером Міжнародного благодійного фонду «Карітас» та створила перший соціальний бізнес-простір в Харкові - «IDP business space».

Свою професійну діяльність в Харкові я сприймаю як невидимий фронт, як свій внесок в допомогу, розвиток та підтримку України в часи війни та кризи. Тому на даний момент очолюю осередок Української академії Лідерства, яка є програмою неформальної освіти для молоді, що, на мою думку, змінить майбутнє країни.

КРОК – це не просто альма матер, це одна з моїх ідентичностей.  Я вважаю себе частиною КРОКу і це на все життя. Найважливіше це не те, які знання я отримала в Університеті, а які навички, оточення, можливості створив для мене Університет.

Я безмежно вдячна засновникам Університету, що стали наставниками та провідниками в моєму житті. Кожен з них - Сергій Михайлович, Людмила Іванівна, Тарас Володимирович, Юлій Михайлович - заслуговують на повагу, щиру любов і захоплення та є для мене прикладом для наслідування.

Обов’язково маю сказати спасибі Світлані Зульфирівні – Ви унікальна та надзвичайна.
 

Більше 10 років я росла та розвивалася тут, тому КРОК - це моя сім’я і я хочу сказати дякую кожному КРОКівцю - студенту, випускнику, викладачу, співробітнику, охоронцю..- всім, хто був поряд всі ці роки. І тим, кого вже нема, - я завжди вас відчуваю поряд.
 

Зв'язок із КРОКом неможливо не підтримувати, він просто є і буде завжди! Наразі я є членом Правління Асоціації випускників КРОКу, з якою ми намагаємося будувати містки між випускниками та університетом, теорією та практикою, бізнесоми та освітою.

А ще я вдячна КРОКу за друзів - з багатьма ми дружимо вже родинами і знаходимося на одній хвилі, хоча іноді нас розділяють сотні кілометрів.

Я пишаюся тим, що маю можливість бути корисною для розвитку людей та України. Пишаюся своїми командами мрій. Кожна з них саме така. Пишаюся своїм оточенням.
 

Мене надихає моя родина, мій коханий чоловік, якого я зустріла саме в Університеті «КРОК» :) та наша доця.
 

Моє хобі – це втілення мрій :). 

Найголовніше, що я хочу побажати майбутнім студентам та випускникам – це мріяти. Все, чого ви дійсно бажаєте, обов’язково здійсниться. Для цього потрібно діяти та надихати всіх своїми цілями.