Заіграєв Євген Олександрович

Мене як банкіра виховала найкраща кузня фінансових кадрів – «ПроКредит Банк» (який у той час ще називався «Мікрофінансовий Банк»). Там я працював із січня 2002 по квітень 2006 року. До цього я майже півтора року підробляв менеджером та бухгалтером, а праця в банку стала моєю першою справжньою роботою.

Важливим було все: і те, що мені ніхто не допомагав туди влаштуватись, і те, що довелось пройти складне тестування та перехресну співбесіду, і прозорість та відкритість принципів ведення бізнесу в тому банку, нульова толерантність до корупції, постійна практика спілкування англійською з іноземцями, один з найкращих молодих амбітних колективів, до якого тільки можна було потрапити, навчання фінансовій грамоті та проведенню фінансового аналізу потенційних позичальників, шалена можливість розширення власного кругозору у спілкуванні з потенційними позичальниками та колегами з усієї України.

То були часи великих можливостей, зумовлених щорічним зростанням української економіки, приходом численних міжнародних інвесторів у банківський сектор, високим попитом на банківські кредити та послуги, нестачею кваліфікованого сучасного персоналу. Уже у 2004 р. я став начальником підрозділу бізнес-клієнтів «ПроКредит Банку» в м. Києві, де створив та очолив структуру із двох відділів чисельністю 20 кредитних експертів та relationship-менеджерів. Разом ми побудували якісний кредитний портфель розміром 30 млн доларів та мали близько 300 позичальників.

Уже у 24 роки мені довелося стати начальником для своїх друзів та колег, багато з яких були старшими за мене на 5–10 років. А у 26, перейшовши до іншого міжнародного банку, я взяв участь у створенні та очолив бізнес-напрямок, що складався з більш ніж 200 осіб у відділеннях банку по всій країні та понад 30 співробітників у підпорядкованому мені управлінні в Головному офісі банку. І на той час ми вже оперували коштами, що сягнули 300 млн доларів.

Потім ще були різні злети та падіння, але й досі я не бачу тої межі, де хочеться зупинитись. Що є важливим для кар'єрного зростання? Як на мене – це любов до своєї роботи, професіоналізм та свідоме прагнення відповідальності. Вміння приймати рішення та діяти. Гарні навички комунікації та вміння продавати себе, свій продукт, свою компанію. Завжди спокійно та впевнено тримати удар, аналізувати власні невдачі та змінюватись на краще.

Навчання в Університеті «КРОК» стало моїм квитком у майбутнє. Завдяки йому я створив сім'ю та маю дітей, обрав професійний фах та сферу діяльності, навчився визначати пріоритети, ставити цілі та впевнено йти до їх реалізації.

Зараз я пригадую, що найбільш корисними місцями в Університеті для мене були бібліотека, комп'ютерні класи та їдальня – справжні осередки для спілкування, пошуку інформації та обміну досвідом.

Я із вдячністю згадую викладачів, які не тільки давали знання, але і вчили вчитися: Шарова Олега Ігоровича (теорія ймовірності), Радіонову Ірину Федорівну (макроекономіка), Ніколаєву Світлану Леонідівну (бух. облік), Семаку Оксану Миколаївну (англійська мова).

Я є досвідченим менеджером, у тому числі й кризовим, маю шалену кількість друзів та колишніх колег в усіх куточках України і не тільки, завдяки моїй роботі відбулись мільярди гривень інвестицій бізнесу в інновації та створення нових робочих місць в Україні. Мені немає за що вибачатись, що замовчувати та чого боятись. Я сплачую всі податки та сплю спокійно. Я постійно продовжую навчання: спілкуюсь вільно українською та англійською мовами, самостійно вивчив польську, отримав ступінь МВА.

Велику та важливу частину мого життя займає моя родина: дружина й діти, батько й мама. На власному досвіді я переконався, що в родині має бути щонайменше двоє дітей, бо всі вони такі різні!

Серед хобі й інтересів можу виділити плавання й біг, велосипед та гірські лижі, міжнародний активний туризм (пізнання культурних, архітектурних, історичних, природних пам'яток), футбол та електронні ігри.